Оголошено претендентів на Шевченківську премію 2015

У номінації «Література» подано на конкурс:

• книга повістей та оповідань «Хлопчик з планети «Ч» та Вогняні Пси» Віктора Терена;
• тетралогія «Круговерть», «Директорія», «Млин», «Рихва часу» Геннадія Щипківського;
• роман «Бог задумав інакше…» Йосипа Струцюка;
• збірку поезій «Не мертве море» Юрія Буряка;
• збірку прози «Грози над Туровцем: Родинні хроніки» Володимира Даниленка;
• романи «Час смертохристів. Міражі 2077 року», «Час великої гри. Фантоми 2079 року», «Час тирана» Юрія Щербака;
• літературно-художнє видання «Кедрове Божелісся» Марії Влад;
• книги поезій «Вино з тюльпанів», «У володіннях Волоса», «Земля і люди» Миколи Ткача;
• роман «Гуляй-поле» Олександра Михайлюти;
• літературно-художнє видання «Спроба жити. Роман і повісті» Валерія Гужви;
• збірка поезій «На подвір’ї Всесвіту» Миколи Боровка;
• збірка поем «Майдани і магнати» Станіслава Бондаренка;
• поетична збірка «Спитати в янгола» Марії Людкевич;
• роман-декалог «Посаг для приречених» Мирослава Лазарука

                                 У номінації «Публіцистика і журналістика»:

• художньо-публіцистичне видання у 2-х томах «Іван Багряний: нове й маловідоме. Есе, документи, листи, спогади, нотатки, факти» Олександра Шугая;
• публіцистично-документальні видання «І я лину у віки давно минулі» та «Печерськ Тараса Шевченка» Віктора Жадька;
• телевізійний проект «Цивілізація INCOGNITA» Валерія Бебика;
• публіцистичне видання «Де ти, доле України?» Левка Лук’яненка;
• історико-публіцистичне трикнижжя «Мар. «Поема вольного народа». Вступ до сакральної історії України», «Как нам возродить «славу України»: введение в сакральную историю страны», «Легенды истоков Роси. Главы из сакральной истории Украины» Василя Моргуна;
• літературно-художнє видання «Мальована історія Незалежності України» Братів Капранових;
• збірка публіцистики «Соловецький реквієм» Сергія Шевченка;
• книги «Михайло Гаврилко: і стеком, і шаблею» та «Шевченкіана Михайла Гаврилка» Романа Коваля;
• цикл авторських телепрограм «Український клуб» Олександра Савенка, Тетяни Кулик, Олександра Кульчицького.
  
  Джерело: <a href="http://litakcent.com/2014/11/04/oholosheno-pretendentiv-na-shevchenkivsku-premiju-2015/">ЛітАкцент</a>

By Leona Vushnevska "Hello, stranger"

На чорнильному небі грім залишив
останній незграбний акорд.
Здається,
в моїх спогадах ти був трохи вищим,
трохи сутулим, але на обличчі та ж усмішка,
плоть як і завжди одягнена у Tom Ford.

Ти трохи соромишся, граційно
зануривши в склянку з ромом м’ятний лід.
Здається, у моїх спогадах ти був
не такий емоційний чи, може,
це таки справді минуло надто багато століть.


Навіщо ці погляди крадькома?
В них більше немає ніжності та любові.
На серці вогко, свідомість занурена у туман.
Здається, це Господь мені влаштував
випробування Тобою.

Трохи свіжої поетичної прози від Іштви Дейт

      На вулиці в цю пору видніється останній жевріючий цвіт, який наївно намагається зігріти холодний ранок. Гола душа.За чим вона тільки не ховається, за все життя вона міряє сотні, мільйони масок, окутується трильйонами простирадел, а тепліше не стає.

Щось подібне можна побачити навіть поруч, на звичайних провулках…Кидаються в очі, ну принаймні завжди створюють разючий контраст, дорогі сигналізаційні брами і сітчані калітки..Їх час від часу підфарбовують, вирівнюють, старанно приводять до ладу, але вони ніколи не приховають вбогості..за ними всіма біль, нездійснені мрії..Навіть якщо це не так , так завжди здається..А проходить час і все стає на свої місця, стає важко ховати те, що не сховаєш, що лише створює злиденну конвульсію намагань. Просто колись, рано чи пізно, вчасно чи ні, таки приходить час, коли набридає фарбувати старий іржавий паркан, і можна побачити на деяких ,раніше причепурених дивними стараннями , околицях, похилені, розбиті,  іржаві, дешеві ..залізні гратки.     

       Паркан не має очей, а Душа не має гонору, в ній не знайдеш ні правди, ні сили, ні пам’яті,в ній немає жодного натяку на рішення. Вона навіть не створює враження..Її не можна слухати, бо вона ж мерзотниця навчилась брехати, втім, як і всі…  За нею не сховаєшся,бо  їй ніхто не вірить. В тому і вся біль..Ти так багато відчуваєш, в тому життя, в тому імпресія,ти дихаєш цим киснем так глибоко, що забуваєш про те, що взагалі можна інакше..А потім відчуваєш, що задихаєшся і вже нікому не потрібен..Невже знову обманула?  А ,може, просто їй  не повірили??

     Всі часто кажуть буцімто це доля, довго не розуміла хто вона…А потім познайомилась з її величністю. І ти знаєш, вона теж вміє…Ти впиваєшся в запах її волосся, так сильно що відводиш очі від її обличчя, а вона тим часом вже усміхається до когось іншого…Ось вона вже сміється, вже грає..А ось ти вже десь в неї в ногах, ти тримаєш її , ловиш, але вона вже не тут.. Ти вчаділий запахом її волосся, але потім забуваєш його…Це все , що вона дарує взамін на шматок зраненого серця, на половину тебе..

Все це ілюзія, забудь… Все твоє в тобі, вона нічого не забрала. Кажуть, вона може…А ти не вір. Так, ти кинула їй квітку, але вона не підібрала… Просто підійди і підніми її, таку зів’ялу, таку ніжну, чесну…таку, що досі намагається зігріти цей холодний ранок.