Марк Оплачко

Марк Оплачко

 "Ми просто самотні астероїди, що не мають своїх орбіт"

Відстань.
Скло.
Долоня до долоні.
Але... Лиш холод.
А ми одні.
За сотні кілометрів
Ми самі
Собі не віримо,
Бо окови кам'яні,
Як завжди,
Колом...
Побачу скоро?..
Не вірю
Вже й собі.
Вмовляю сам себе.
Та ні...
І знов від'їзд.
Як мить, минули
Вихідні.
Відпускаю твої крила
У нічній імлі.
У твоїм серці —
Солод.
У очах — вогні.
Автобус.
Місце. Скло.
Долоня до долоні...
Й, як завжди,
Відчуваю
Холод в склі.

Він будував обережно.
Складав цеглину до цеглини
І вкладав всю силу у свіжий цемент,
Що з'єднував випалені блоки.
Та коли фундамент закладено не правильно,
Коли під землею течуть ріки
І бетонні балки, як сірники, кріпляться,
Йому залишається тікати в села
І будувати одноповерхові стійла.

травень 2013

Cоло

За кроком. Крок.
Листок. І ручка.
Гітарне соло.
Це. Самотній рок?
Життя. Ж.
У цьому. Сучка.
За струною. Струни.
Порве.
І живи. І грай.
Шукаючи. Під ногами.
Чи. Провалля.
Чи рай.
Ганьбу. Перемогу.
Do you. Want her?
Just try.
За горами. Гори.
Перешкода. За іншою.
Я згоден. Із тишею.
Вона.
Не потрібна.
Медіатор. У руки.
Залишилось знайти.
Рідні струни.
Та відкинути ідеологію.
Наплювати. На всіх.
Бо тільки. Ти.
Вибираєш. Мелоді

                                                                                           

Т

Обрізай пуповину щастя.
Твоє призначення не у тому,
Щоб бути споживачем,
А щоб самому різати вени,
Кричати на неї,
І розбиватись в автомобілях...
Дефіцит щастя народжує
Інших дітей.
Виродків, які показують нормальність.
А я їхній батько.
Брутальний лайливий псих.
І все заради головного –
Вдих...

ВідСутність
Ти дотикаєшся до ран,
Ти вістрям пишеш по долоні,
Твоя присутність — це обман,
Твоя відсутність — перепона.
Ти венами пульсуєш швидко,
Ти рвеш шматками цілий світ,
Ти є дописана примітка,
У текст, що вичерпав ліміт.

Ти відповідь на запитання,
Ти заржавілий стукіт в грудях,
Ти все, що сказано мовчанням,
Ти вільний крик й його відлуння...

Не грайся, крихітко, не переможеш.
Дощі змивають бруд з лиця, а заразом
і шкіру.
І все, що хочеш, я тобі скажу,
Але ж не йми, не йми, не йми, не йми,
не йми ж ти, сучко, віри!..
Що це все правда.
Не відчуваю, тільки граюсь,
Задовільняю біль потреби
у тобі.
Як мрії випромінюють надії,
Так я й собі, собі, собі, собі,
собі
Шкребу на дні.



Я пілігрим, що не знайшов мечеті,
Я покоління, втрачене в війні.
Нам знову пропонують автобани і розкоші,
Та залишається іти, іти, іти, іти,
іти
І не дивитися, що ноги у крові...