Олександр Ірванець

       Справжній син свого народу. Він не належить до тих легковажних богемістів, котрі творять мистецтво заради мистецтва. Він не з тих,хто може собі дозволити стояти осторонь суспільно-політичної ситуації в країні. Його високе поетичне слово майже ніколи не збивалося на верліброві манівці, а відзначалося викшталтуваністю форми, ідейною спрямованістю і пісенною мелодійністю. Сергій Жадан так визначив місце Олександра Ірванця в історії пореволюційної поезії: «він на довгі часи увійшов до серця народного, до помислу людського, високо зійшовши на Говерлу української поезії як один із найкращих поетів співучої Ірпіньщини останнього десятиріччя"

    
       З 1993 року постійно мешкає в Ірпені під Києвом. Останнім часом працює в драматургії і прозі – роман «Рівне/Ровно» опубліковано в квітневому й травневому числах часопису «Кур`єр Кривбасу» 2001 року. Більші за обсягом добірки віршів друкувались у московських «Литературной учёбе» і «Дружбе народов», польских «Literatura na świecie» (Варшава), «Akcent» (Люблін) , німецькій антології «Reich mir die steinerne Laute» Brodina Verlag, 1996 р. та пам`ятних «Вісімдесятниках», упорядкованих Ігорем Римаруком ( Видавництво КІУС, Едмонтон, 1990 р.).http://www.poetryclub.com.ua/metrs.php?id=334&type=biogr

"Раптово усі поставали борцями..."

Раптово  усі  поставали  борцями.
Усі  з  піджаків  майорять  прапорцями.

А  я  –  не  борець,  не  трибун,  не  оратор.
Дурна  в  мене  вдача,  паскудний  карахтер.

Не  маю  позиції,  навіть  –  і  пози,
Отож  балансую  між  віршів  і  прози.

Але  не  пишу  я  в  ній  про  патріотів,
Про  славне  лицарство  –  про  них  і  поготів.

Чи  то  –  поготів?  Ні,  здається  –  поготів.
Також  не  пишу  я  про  гуннів,  про  готів,

Ані  про  манкуртів,  ні  про  яничарів,
Ані  про  Батурин,  ані  про  Почаїв,

Ні  про  Калнишевського,  ні  про  Мазепу.
Варю  собі  каву.  Читаю  газету.

Ходжу  до  клозету.  Ходжу  до  театру.
Палю  сигарети.  Здебільшого  –  “Ватру”.

Оскільки  ні  “Кемелу”,  ні  “Галуазу”
Ніхто  не  пришле  із  Бродвею  й  Монмартру.

ВІРШ ДО РІДНОЇ МОВИ

Як  ти  звучиш  калиново-дубово,
Рідна  моя,  моя  матірна  мово!

Слово  м`яке,  оксамитове,  байкове.
Слово  є  дідове.  Слово  є  батькове.

І  Білодідове.  І  Сивоконеве.
І  Чорноволове  вже  узаконене.

В  соннім  спокої  вогонь  твій  ледь  бився.
Але  страху  я  тоді  натерпівся!

З  тої  халепи  не  вийшли  б  ми  зроду,
Кляпи,  здавалось,  в  ротах  у  народу.

Та  щоб  підняти  тебе  із  гробовищ,
Встали  до  герцю  Жулинський,  Грабович!

Щоб  воскресити  тебе  з  домовини,
В  діло  пішли  каменюки  й  дубини.

Вороне  чорний!  Даремно  ти  крячеш!
Ріднеє  слово  жиє  і  є  –  бачиш?

Рідна  моя,  українськая  мова
Житиме  вічно  –  кльова,  фірмова!

ЛИСТ ДО Т. Г.ШЕВЧЕНКА, УКРАЇНСЬКОГО ПИСЬМЕННИКА, РЕВОЛЮЦІОНЕРА Й ДЕМОКРАТА

(З  циклу  “Листи  з  Олександрії”)

Якась  вона,  Тарасе  Григоровичу,
Ця  наша  жизнь  невкусна  –
Суцільні  тобі  Рєпніни
та  Полусмакови.

ФАНТАЗІ

Близ  міста  Санто-Домінґо
В  республіці  Домініканській,
У  домі  на  пальмових  палях
Живе  мала  Домініка,
Дочка  чаклуна  місцевого,  –
Мулатка  оливковошкіра,
Довгонога,  масляноока
Вже  старша  за  10  літ.

Якби  нам  зустрітись  увечері
На  березі  океану,
Де  пальми  стоять  витинанками
У  блиску  води  й  піску,
Я  взяв  би  тебе,  Домініко,
За  твої  тонкі  передпліччя,
Ривком  би  наблизив  до  себе
Переляк  в  твоїх  очах…

А  потім,  сповнений  вдячності
За  те  нетривале  щастя,
Дорога  к  якому  дедалі  частіше
Лежить  через  брами  аптек,
Я  б  гаряче-емоційно
З  тобою,  мала,  попрощався  б,
Пообіцявши  путівку
В  піонерський  табір  “Артек

ОДА ГРИВНІ

Ми  тебе  чекали  довго-довго.
Наш  купон  нарощував  нулі,
А  над  нами  з-поза  Дону  й  Волги
Кепкували  кляті  москалі.

Та  вагома,  як  німецька  марка,
Вийшла  ти  із  сейфів  НБУ,
Наче  Попелюшка  з  закамарка,
В  збуджену  і  радісну  юрбу.

І  тепер  не  тільки  рибу-птицю,
А  зробивши  відповідний  рух,
Грошову  державну  одиницю
Можна  взяти  трепетно  до  рук.

Ще  ж  вона  і  в  обіг  не  ходила!
З  неї,  попід  вуса  вбгавши  рот,
Це  ж  очима  князя  Володимира
Дивиться  Пинзеник  у  народ!
В  школі  державництва  всі  ми  –  учні.
Гривня  ж  –  це  оцінка  в  нас  така.
Втілилися  в  ній  реформи  Кучми
І  державна  мудрість  Кравчука.

Тож  не  ліри  чи  якісь  динари,
А  вона  в  свій  номінал  вміща
Полум`яність  Чорновола  й  Хмари,
Зваженість  Олійника  й  Плюща.

Чи  ж  перцівка  гірша  “Абсолюту”?
(Дегустатор  хто  –  то  й  відрізняй!)
Батьківщину,  матір  і  валюту
Більше  не  міняєм  –  так  і  знай!

Наша  предковічна,  наша  древня,
Наша  світанково-молода
По  планеті  вже  крокує  гривня
І  повік  тверда  її  хода!!!




ЛИСТІВКА З ІТАЛІЙСЬКИМ КРАЄВИДОМ ДЛЯ ІЗДРИКА

Італія,  прекрасна  Італія…

Дольче  і  Ґаббана

смалять  там  кабана,

А  Джанфранко  Ферре

своє  шмаття  пере.

Джіованні  Версаче

там  на  конику  скаче.

Ніна  Річчі  ридає

і  його  виглядає.