Чому саме зараз поезія має силу зброї(дзеркало правди)

Вірші та пісні про війну, Україну й героїв АТО

Антологія віршів тернопільських авторів та опублікованих у періодичних виданнях Тернопільської області про війну з Росією і ліліпутіним, анексію Криму, героїзм вояків добровольчих батальйонів у боях проти сепаратистів під час АТО на Сході України, присвят Героям російсько-української війни, найперше — уродженцям Тернопільщини, але й не тільки по тернопільців.

Ви можете допомогти доповнити цей збірник новими віршами (власними чи інших авторів) на згадку про патріотизм українців і героїзм українських вояків, про біль і горе матерів, дружин, дітей, про надію та віру в перемогу українських воїнів добра і світла, про Україну, яку не здолає московський агресор.

Над землею тумани

(пісня)

Над землею тумани,
Наче сум за синами,
Наче сум за синами,
Що не стріли весни.
І тепер на світанні
За ними зітхають,
Так важко зітхають
У полях полини.

Ой, ті гіркі полини,
У полях полини…

Розійдіться, тумани,
Бо не видно за вами,
Бо не видно за вами,
Що квітує земля.
Ой, сини, поверніться
У думах, у пісні,
У жалібній пісні
Ви, сини, з небуття!

Ой, обірвалось життя,
Обірвалось життя…

Над землю тумани
Сивиною упали,
Сивиною упали
Та й на скроні батьків.
Назавжди зупиніться,
Всі війни на світі!
На білому світі
Не вбивайте синів!

Ой, не вбивайте синів!
Твоїх, земле, синів…

Болить душа

Болить душа, бо неспокій в країні,
Болить душа і не може сказати.
Полягли у Луганську діти,
Хоча їх називають солдати.
Ті померли, кому ще кохати
І трудом здобувати славу.
В тім виною є Путін і гроші,
Це кажу я простими словами.
Не суддя й не політик хороший,
Я скажу це від імені мами.
Гроші в крові, та хтось збагатився,
Хто дає і бере — убиває!
Та на горі й сльозах материнських
Чи буде їм щастя — Бог знає.
Ми благаєм війну зупинити,
Від куль помирають люди!
Як затісно в Росії жити, —
Українець рабом не буде.
Станьте з нами, країни Європи,
Захистіть, бо йде вбивця кривавий.
Потихенько війна не минеться,
Як не стане на ноги «кульгавий».

Ми всі залежні між собою…

Ми  всі  залежні  між  собою... І  доля  в  нас  у  всіх  одна, Ми  живемо  одній  метою, Нажаль,  збудила  нас  -війна, Війна  збудила  Україну, Ми  пробудилися  від  сну, Як  довго,  довго  в  нас  будили, Цю  Українськую  весну! Ми  спали,  думали  ми  мліли, Не  зволікали  на  усе... Якби  ж  раніше  зрозуміли, Не  допустили  би  це  все!

Дослідження цитованих образів у творчості митців цього покоління є дуже  цікавим і поки що нездійсненим актом. Аналіз міг би відкрити складні стосунки з традицією на рівні не тільки обраних творів – хоча це само по собі гідне окремого вивчення, але й на рівні сюжетів, образності та їхнього творчого перетворення. Але й так можна сказати, що генії епохи бароко — Веласкес, Рембрандт і Караваджо були улюбленими майстрами, так само як і ті, що уособлювали вітчизняну живописність із її соковитістю, колористичним багатством та активною фактурою в цілому – наприклад, Ілля Рєпін чи Костянтин Маковський.
Звернення до традиції бароко потрапило в поле уваги критиків одразу після появи української Нової хвилі. Російський критик Леонід Бажанов у 1988 році назвав явище «українським необароко трансавангардного характеру» . Це визначення стало найбільш відомим і точним: важливим було залучення не тільки світової історії мистецтва, яку молоді живописці прекрасно знали, але й власної барокової культури ХУІІ – ХУІІІ століть, що сприймалася «як чи не єдина естетично плідна й органічно-самоцінна форма творчості… Розчаровуючись у слабкості національного варіанту модернізму, постмодерністи звертаються через голови «батьків» до «дідів» — часів домодерного барока» . Митці української Нової хвилі чи не вперше в історії мистецтва в своїх живописних творах, а згодом в інсталяціях та фотоциклах осмислювали вітчизняне бароко як проблему, вбачаючи в ньому національну світоглядну модель, що генерує міфи, затуляючи дійсність, і в той же час надає їй вітальності та ускладненості смислів.

В умовах публічної амнезії фігура ПОЕТА набуває нового значення, яке полягає уже не тільки в деконструктивній риториці та дослідженні приватних чи колективних наративів, а виступає передусім за відновлення соціальної цілісності та «проговорювання» болючих тем в історичній свідомості та сьогоденні.